Апреля 19 2019 14:06:54
Навігація
¤ НОВИНИ
¤ ІНФОРМАЦІЯ
¤ АБІТУРІЄНТУ
¤ СТИПЕНДІЇ *ЕЛЕКТР.ПІДРУЧНИКИ (потрібна авторизація)
¤ ЕЛЕКТРОННІ ПІДРУЧНИКИ
¤ НМЗ дисциплін
¤ ФОТОГАЛЕРЕЯ
Зараз на сайті
¤ Гостей: 2

¤ Користувачів: 0

¤ Всього користувачів: 28
¤ Новий користувач: Taras23
ЙОСИП ЯКИМОВИЧ БІЛАС
ЗЕЛЕНИЙ СЛІД ДИНАСТІЇ


По різному складаються долі людські. Одним судилося будувати і створювати, другим – руйнувати і знищувати, третім – висаджувати і плекати. Династії Біласів випало, як на мою думку, найблагородніше – висаджувати і плекати. Висаджувати на рідних Карпатських землях у грунт паростки дерев, а потім доглядати за ними, плекати їх, добре знаючи, що вони ще довго гомонітимуть поміж собою шелестом зелених крон, коли ти, по волі літ, уже відійдеш у кращі світи…
Привела мене в цю сім’ю та ж сама проблема, котра прямо чи опосередковано познайомила з багатьма цікавими й своєрідними особистостями – пошук інформації про історію лісівничої освіти в Болехові. Спочатку автор цих рядків довідався про те, що в недалекому трускавці мешкає людина, котра в 1944 році закінчила Державну лісову школу в Болехові – Йосип Якимович Білас. Наступним кроком було телефонне знайомство з його сином – директором Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство Юліаном Йосиповичем, пояснення причин зацікавленості його батьком, домовленість про зустріч. І ось нарешті ми з водієм Ярославом – у Дрогобичі. Знайомлюся з директором – статечною вже немолодою людиною з привітним виразом обличчя. Піднімаємося до його кабінету, розмовляємо про се, про те – ніби вивчаємо один одного. Але розмова триває недовго – величезне господарство потребує негайного вирішення насущних справ. До кабінету заходять співробітники з тими чи іншими нагальними питаннями, планують сьогоднішній робочий день, підписують документи… Я ж мовчки смакую пахучою кавою.
Нарешті директор попереджує секретарку, що його зо дві години на роботі не буде, знімає телефонну слухавку і набирає номер.
- Дідусю, добридень. Приїхали гості з Болехова, про яких я тобі говорив… Уже їдемо до тебе…
…Дорогою точиться розмова на найрізноманітніші теми, про справи лісові й лісогосподарські. Поміж іншим Юліан Йосипович попереджує мене, що батько мало про що зможе розповісти на тему, котра мене цікавить.
- Адже самі розумієте, скільки літ минуло з того часу… Тай літа в батька вже далеко не ті…
Дійсно, з часу закінчення лісової школи Йосипом Якимовичем минуло вже майже 65 літ, а сам він розпочав вісімдесятип’ятилітній відтинок свого життя…
У Трускавці під’їжджаємо до невелького ошатного особняка, який майже повністю потонув у зелені…
- Батько ще й дотепер полюбляє поратися біля своїх зелених улюбленців, - посміхаючись, каже Юліан Йосипович.
На порозі оселі нас зустрічає привітний дідусь, схожий на мого екскурсовода. Та ж статечність, та ж привітність, допитливий погляд… Тільки голова геть вибілена життєвими снігами.
Тут хочу дозволити собі невеличкий відступ. За майже тридцять років журналістської практики мені доволі часто доводилося зустрічатися з лісівниками. І дуже, дуже рідко я зустрічав серед них злих, злобних чи непривітних людей. Дійшов висновку, що на формування характеру основної маси лісівників благодатний вплив робить ліс. Адже недаремно ми, люди, дали лісові таке благородне ім’я – «Зелений друг»…
…За короткої першої радянщини Йосипу Якимовичу чудом вдалося уникнути мобілізації до війська. Радянці вілступили, прийшли німці… І тут довелося уникати мобілізації – на цей раз до військ СС. Тоді батько, Яким Іванович, через своїх знайомих влаштовує сина на навчання до Державної лісової школи в Болехові.
- Дуже мало збереглося в пам’яті спогадів з тих давніх часів. Пам’ятаю, що виклачами у нас були працівники з Харківського лісотехнічного інституту, котрі втекли від радянщини… Пригодую, що навчання тривало тоді півтора року… Провадилася тільки начитка лекцій, закладка теоретичних знань. Практичних занять як таких не було… Кожної неділі всім колективом йшли до церкви… Був у школі й свій хор…
Йосип Якимович задумливо вдивляється у фотографії тої пори і сумовито хитає головою – важко відновити в пам’яті імена і викладачів, і друзів по навчанню. Згадує Затварницького, Соболя, з якими зустрічалися після навчання… Пригадує директора лісової школи Юрія Дмитровича Третяка…
Лісова школа двічі врятувала Йосипа Якимовича від мобілізації до військ СС Про перший випадок що я вже задував, а, виявляється, ледь не «влип» вдруге.
- Приїжджаю якось додому, а на столі повістка з вимогою появи на мобілізаційний пункт. Відразу втікаю до Болехова. А батько пояснював тодішнім пластям, що мене вдома не буває, я у від’їзді…
У липні 1944 року почалися випускні екзамени.
- Провадилися вони у формі співбесіди, каже Йосип Якимовач. Досвідченим викладачам досить було почути відповідь на кілька запитань, аби визначити рівень твоєї підготовки…
У лісовій школі екзамени, а лінія фронту вже біля Станіслава (тепер Івано-Франківськ), до Болехова наближались «червонозоряні воїни».
- Професори з Харкова, - продовжує Білас-старший, - втікаючи від радянщини, мали їхати до Австрії.
А новоспечений лісничий отримав спрямування до Стебника. Виїхати з Болехова встиг останнім німецьким поїздом, котрий прямував на Львівщину. На п’яти німцям наступали радянські війська…
Чимало лісівничих посад і місць праці поміняв Білас-старший, - працював у ліспромгоспі у Дрогобичі, тоді приймальником лісу в Лісбуді, а відтак ним же – у Стебнику, потім отримав призначення директором лісобази, де попрацював до 1949 року; відтак протягом десяти років – лісничим у Великих Мостах Бутинського лісництва…
Останні 23 роки виробничого стажу – лісничий в Рудках , де його й замінив син Юліан…
Саме в Рудках, напевно, й приніс найбільше користі лісам Йосип Якимович. Зокрема, він заклав там зраковий дендропарк, де, крім аборигенних порід, чудово прижилися й закордонні, й заморські гості. Тому й не дивно, що сюди в 70 – 80-х роках приїжджали переймати досвід лісівники Чехословаччини і Польщі.
За свою наполегливу працю на користь лісів Йосип Якимович ще у 1968 році удостоєний звання «Заслужений лісовод УРСР». А влітку 2008 року жителі міста Рудки визнали його своїм почесним громадянином і вручили Почесну Грамоту «за вагомий внесок у розвиток лісового господарства, створення дендропарку «Рудківський», озеленення міста та активну громадську діяльність для добра Рудківської громади».
А про лісові династію Біласів розповів мені Юлан Йосипович, коли ми вже поверталися до Дрогобича.
-Прадід Іван Павлович працював лісничим протягом 32 роки. Все своє життя пов’язав з лісом дідусь Яким Іванович. Про мого батька ви вже знаєте. Лісову, образно кажучи, «естафетну паличку» він передав мені. А незабаром закінчує Львівський лісотехнічний університет мій син…
Що ж, залишається лише по доброму позаздрити лісовій династії Біласів, котрі справді залишили і продовжують торувати реальний слід на планеті. Зелений слід…
Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Будь-ласка, залогіньтеся для додавання коментарів
Рейтинги
Рейтинг доступний лише для користувачів.

Будь-ласка, залогіньтеся або зареєструйтеся для голосування.

Немає даних для оцінки.
Авторизація
Логін

Пароль



Ви ще не зареєстровані?

 Реєстрація 


Забули пароль?

 Відновити 
Опитування
Опитування відсутні.
Сторінка завантажилась за 0,11 сек. 957,744 унікальних відвідувачів